Однією з ключових функцій держави є захист її майнових інтересів, зокрема повернення у державну або комунальну власність майна, що вибуло незаконним шляхом. Протягом десятиліть українське законодавство дозволяло ініціювати такі процеси навіть через багато років після самого факту незаконного відчуження. Проте з 12 березня 2025 року цей підхід зазнає суттєвих змін — шляхом внесення змін до статей 261 та 388 Цивільного кодексу України.

Регулювання до 12.03.2025
До 12.03.2025 відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, власник (держава, або територіальна громада) мав право витребувати майно з чужого незаконного володіння, навіть якщо це майно було набуте добросовісним набувачем. Особливо це правило було дієвим у випадках, коли:

• майно (наприклад, земельна ділянка) вибувало з державної чи комунальної власності за підробленими або фіктивними документами;
• об’єкт переходив через кілька ланцюгів правонаступництва до кінцевого власника — добросовісного набувача;
• факт незаконного вибуття ставав відомим лише через багато років.

Позовна давність у таких випадках рахувалась з моменту, коли уповноважений орган дізнався або міг дізнатись про порушення, тобто фактично існувала відстрочка строку початку обчислення трирічного терміну.

Нове регулювання (з 12.03.2025)
Згідно з оновленою редакцією статті 388 ЦКУ, з 12 березня 2025 року держава або територіальна громада втрачає право витребувати майно від добросовісного набувача, якщо:

• з моменту реєстрації права власності першого набувача, який отримав майно з державної або комунальної власності, минуло понад 10 років.

Це положення вводить нову обмежувальну норму спеціального строку позовної давності, яка діє незалежно від моменту виявлення порушення.

Правова природа поняття добросовісного набувача
Під "добросовісним набувачем" закон розуміє особу, яка набула майно на підставі договору, не знаючи і не маючи об’єктивної можливості знати, що відчуження майна було здійснено особою, яка не мала на це повноважень. Відповідно до практики, добросовісними набувачами зазвичай визнаються особи:

• які придбали майно у ланцюгу правонаступництва вже після незаконного вибуття об’єкта з державної власності;
• не були стороною шахрайських схем;
• діючи в межах правового регулювання, зареєстрували право власності.

Потенційні правові та суспільні наслідки
Запровадження десятирічного строку є спробою забезпечити стабільність речових прав і правової визначеності у сфері нерухомості. Водночас, такі зміни:

• обмежують інструменти боротьби з корупційними схемами минулих років;
• дискредитують принцип поновлення державної власності у випадках очевидних зловживань;
• унеможливлюють судове витребування, навіть якщо схема відчуження була кримінально караною.

Аналіз у порівнянні: приватна vs державна власність
На відміну від нових правил щодо державного майна, власники приватного майна (фізичні або юридичні особи) не втратили права на захист своїх прав за загальними правилами:

• Віндикаційний позов (ст. 387 ЦКУ): позов про витребування індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння. Строк давності — 3 роки від моменту, коли стало відомо про порушення.
• Негаторний позов (ст. 391 ЦКУ): позов про усунення перешкод у користуванні чи розпорядженні майном, не пов’язаний з позбавленням володіння. Не обмежується строком позовної давності — подається, поки триває порушення.

Висновки
Зміни, що набрали чинності з березня 2025 року, мають довгострокові наслідки для державного сектору, оскільки фактично звужують правові інструменти повернення незаконно відчуженого державного майна. Водночас приватні власники зберігають класичні механізми цивільно-правового захисту через віндикаційні або негаторні позови.

Якщо ви є стороною потенційного або вже існуючого спору про право власності — своєчасна юридична оцінка ситуації має вирішальне значення. Особливо з урахуванням строків позовної давності та змін у законодавстві.